корінь

-реня, ч.

1) Частина рослини, що міститься в землі й за допомогою якої рослина всмоктує з ґрунту воду з поживними речовинами. || Деревина або речовина цієї частини рослини. || Підземна частина деяких рослин (моркви, буряків, петрушки тощо), що її вживають у їжу.

••

Соло́дкий ко́рінь — те саме, що солоде́ць. локриця.

Вирива́ти з корі́нням кого, що — знищувати, викорінювати, усувати кого-, що-небудь.

Диви́тися в ко́рінь — заглиблюватися в сутність справи.

Пуска́ти ко́рінь — надовго оселятися, міцно осідати де-небудь (про людину).

Руба́ти під ко́рінь кого, що — підривати основу існування кого-, чого-небудь.

2) Частина зуба, волоса, нігтя тощо, яка міститься в тілі.

••

Ко́рінь зу́ба — частина зуба, розміщена в зубній альвеолі.

Ко́рінь леге́ні — сукупність анатомічних утворень, до яких належать головний бронх, легенева артерія, легеневі вени, бронхіальні артерії і вени та ін.

Ко́рінь язика́ — задня частина язика, повернута до глотки.

3) перен. Початок, походження чого-небудь. || Основа, джерело, головна причина чого-небудь.

••

В (у) ко́рені — у самій основі, цілком.

4) грам. Головна частина слова (без афіксів), що виражає його основне (лексичне) значення й не поділяється на морфеми.

5) мат. Величина, яка з піднесенням її до певного ступеня дає дане число. Квадратний корінь.